ми вирішили всім класом відвідати і привітати людей геріатричного центру.
У Запоріжжі існують
лише 2 геріатричних центри, ми завітали в центр, який знаходиться на вулиці Малиновського 13, де 230 підопічних і 320
чоловік обслуговують його.
Нас чекала і
зустріла Істоміна Ольга Валеріївна,
культмасовий сектор центру, вона нам і розповідала про жителів будинку про їх
тяжкі, а іноді і неймовірні історії. Центр має чотири поверхи і на кожному з них
живуть люди зі своїми нещастями, фізичними і духовними болями, переживаннями.
Всі нас радо зустрічали, розповідали про себе, про життя до центру і в центрі.
Ніхто не жалівся на свою долю, але в очах ми бачили: і сльози радості, і
печалі. Як нам розповідали, наймолодшому жителю 35 років, а самій старенькій
бабусі влітку виповнилося 100 років. До геріатричного будинку приймають усіх
самотніх та хворих, але є люди в яких є
родичі, але за певних обставин не можуть доглядати стареньких. Валентина
Семенівна розповідала: «У мене була родина, був чоловік, син. Син загинув,
чоловік помер, залишившись сама, перенесла операцію і доля так розпорядилась,
що вона потрапила в центр».
Людей, які
проживають у цьому будинку працівники пансіонату називають «підопічними». Підопічні
забезпечені 4-разовим харчуванням( повноцінне меню з урахуванням денної норми
білків, жирів та вуглеводів), медичними послугами, одежею, взуттям, предметами
гігієни та послугами перукаря. Для жителів пансіонату інколи влаштовують свята.
У вільний час люди можуть дивитися телевізор, грати у на стольні ігри,
відпочивати на свіжому повітрі. «Катюша» - найулюбленіша пісня пенсіонерів, яку
вони із задоволенням завжди співають. На творчість у похилому віці заборони також не має, в центрі живе художник ,
картинами якого прикрашені стіни столової і інших кімнат, але все це ніколи не
заміне тепло родини, любов дітей і внуків. Нас познайомили з парою інвалідів, які потрапили до будинку 7 років тому і сподобались один одному, і навіть зіграли там своє весілля ( у чоловіка
не має обох ніг, а в жінка однієї ноги), вони самі наймолодші
жителі : йому 40 років, а їй 35. Коли ми зайшли до них в кімнату, то відчули сімейну
атмосферу, у них обох вища освіта, вони добре володіють комп’ютером, але самі
жити в окремій квартирі не можуть.
До центру ми
прийшли з подарунками, бабусь і дідусів вгощали солодощами, чоловікам - дівчата подарували шкарпетки, для озеленення
кімнат майже кожен приніс кімнатну квітку і намалювали плакат з вітаннями, це
саме найменше що ми могли для них
зробити. Я вважаю, що кожен який
відвідає центр задумається про цінності життя і про родинний затишок. Родина дуже
важлива у житті кожної людини. Це найближчі, найрідніші люди, яких ми дуже
любимо, які дарять нам тепло та допомагають у складних ситуаціях. Це й
рідна домівка, затишна та безпечна. Родина – це твій маленький світ, в якому
все зрозуміле, дороге. Це особливе ставлення одне до одного. Це любов, взаємоповага,
допомога. Про майже таке життя підопічних піклується директор
геріатричного центру - Гончаренко Галина Андріївна,
спасибі їй і всім працівникам центру, за ту невелику часточку тепла і затишку ,
і турботи про людей похилого віку.
Федорець
Аліна, учениця 9-Б класу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий