11-Б

Сьогодні, 19 березня, свій 86-й день народження святкує одна із найталановитіших поетес сучасної України - Ліна Василівна Костенко.

            Український дух... Українська совість... Історія українського народу — все це вкладено в імені поетеси Ліни Костенко. Її перо торкнулося найсокровеннішого — нашої пам’яті. Хоч як життя намагалося зламати тендітну Ліну Костенко, інколи підносячи успіх і визнання, вона завжди залишалася сама собою. Її світ розкривався всім зустрічним вітрам. Ніжна сила й пекельна непоступливість Ліни Костенко виливалися в роздумах за долю людства («Ой ні, ще рано думати про все»), тривогу зникнення людяного в людині («Сад нетанучих скульптур»), приреченість людини на прикладах війни («Тут обелісків ціла рота», «Пастораль ХХ сторіччя») та Чорнобильської трагедії, а також повільного забуття народної культури.                                                      Будучи сама чесною і безкомпромісною, поетеса підносить загальнолюдські цінності, закликає не втратити власну гідність і «...гартувати голоси не пустослів’ям пишним та барвистим..., а заспівом в дорозі нелегкій». Рядки поезії Ліни Костенко звучать як настанова  для молодого покоління. 
            Мудрими людьми сказано — нація як така не існує без творіння величного, яке сповідує благородство, вірність, справедливість, любов, правду, цвіт української вишиванки. А ми живі!!! Бо маємо гордість — нашу Ліну Костенко. Її творчість — це шлях, яким іде наша Батьківщина.                                                                                                                                

                                                                                                  (З газети «День»)

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

                                        Ліна Костенко